О.Є.
Луговой
Pioneer of the scientific
ornithology in the Transcarpathians A. Hrabar. - A.E. Lugovoy. - Berkut. 2. 1993. - The new data about the
famous ornithologist are presented. The list of 22 his scientific works is
published.
Key word: history.
Iм'я Олександра
Олександровича Грабаря добре відоме фахівцям, що цiкавляться авiфауною Карпат i
Закарпаття. Його працi цитуються всiми орнiтологами-дослiдниками вказаного регiону.
Особисто менi доводилося
зустрiчатися з Олександром Олександровичем наприкiнцi сорокових - початку
п'ятидесятих рокiв. Для даного нарису були використанi документи, люб'язно
представленi правнуком О.О. Грабаря - Д.Ю. Iорданiдi, науковi публiкацiї старiйшини
закарпатських орнiтологiв, спогади людей, якi знали цього натуралiста особисто,
i, природньо, свої власнi. Додатковi вiдомостi надiслала також онука Олександра
Олександровича К.I. Вавра.
Необхiдно вiдразу ж пiдкреслити,
що орнiтолог О.О. Грабар - людина дуже рiзнобiчна. Вiн був, наприклад,
неабияким художником, що повинен визнати всякий, хто знайомий з його великими
полотнами, написаними олiєю. Найчастiше це лiсовi пейзажi, де повторюється
сюжет в рiзнi пори року. Є i майстерно написанi анiмалiстичнi сюжети: великий
яструб (Accipiter gentilis) на картинi,
яку я мав змогу бачити, здається через мить покине рамку i полетить геть! Дивовижно
точний малюнок i композицiя. Бiльшiсть мальовничих картин О.О. Грабаря залишилися
в приватних колекцiях Ужгорода, Москви. Але окремi полотна є в експозицiї вiддiлу
природи Закарпатського краєзнавчого музею, що дозволяє всiм бажаючим ознайомитися
з пензлем цього натуралiста-художника. На закономiрне запитання, чи не є О.О.
Грабар родичем вiдомого академiка-живописця I.Е. Грабаря, треба вiдповiсти
позитивно. Проте вони були дуже далекими родичами.
О.О. Грабар непогано грав
на пiанiно, до глибокої старостi регулярно займався музикою. З композиторiв вiддавав
перевагу романтикам. "Сiмейними" композиторами були П.I. Чайковський i
М.А. Римський-Корсаков.
Окрiм птахiв, музики i
живопису, Олександр Олександрович серйозно займався квiтникарством,
систематично виписував з Нiдерландiв рiдкiснi сорти тюльпанiв i розмножував їх
вiдтак в Ужгородi. Вiн цiкавився акварiумними рибами, тримав породистих собак.
А якщо наблизитися до орнiтологiї - утримував у вольєрах хижих птахiв. Жадоба
до орнiтологiї у нього була над усе. А серед птахiв його улюбленцями були
соколоподiбнi i совоподiбнi.
Народився О.О. Грабар
17.08.1883 р. в Будапештi, але його "домовска обец" (так в
документах) був Ужгород, тобто його корiння пов'язане з Ужгородом. Саме тут вiн
згодом навчався в гiмназiї, яку закiнчив в 1902 р., i тодi ж, вступив до
Будапештського унiверситету. По закiнченнi унiверситетського курсу (1906 р.) 34
роки проводив викладацьку роботу. Спочатку (не тривалий час) в Сiчовицях (Схiдна
Словаччина), а далi в своїй рiднiй Ужгородськiй гiмназiї. На роки роботи в
цьому навчальному закладi припадають основнi здобутки О.О. Грабаря у вивченнi
птахiв Закарпаття.. До речi, в цiй гiмназiї О.О. Грабар читав не тiльки природознавчi
дисциплiни, а й фiлософiю. Такий предмет у гiмназiї викладався, i, природно,
його доручали викладачам з великим свiтоглядом i глибокою ерудицiєю, якими
Олександр Олександрович володiв повною мiрою. Вiн багато бачив, прилучився до
європейської культури, адже окрiм Будапешту вiн побував у Вiднi (де, до речi,
набув здiбностей вправного таксидермiста), їздив у Грац i т. д.
Навчаючи гiмназистiв
природознавству, активно використовував виходи на природу, прекрасно розумiючи,
що лише в одному кабiнетi засвоїти ботанiку i зоологiю не можна. Ось i
знаходимо в рiчних звiтах "Русинської реальної гiмназiї" згадування
про такi походи iз школярами на полонини, з вказiвкою маршрутiв. Колишнiй
випускник цiєї гiмназiї, сьогоднi кандидат бiологiчних наук Й.М. Чернекi,
згадує, що О.О. Грабар був педагогом м'якої вдачi. "Найстрахiтливiшим"
було таке покарання: учень, що завинив, зобов'язаний був з'явитися додому до
О.О. Грабаря, де допомагав чистити господарю вiд пилюки колекцiю пташиних чучел
(про неї нижче). Тобто, вiдпрацьовуючи провину, учень вдосконалював свої знання
по навчальному предмету. На жаль, нинiшнi вчителi-бiологи нечасто поєднують
свою педагогiчну дiяльнiсть з дослiдницькою. В О.О. Грабаря цi два процеси були
нерозривно пов'язанi. Про це красномовно свiдчить Диплом Угорського Королiвського
орнiтологiчного товариства вiд 1926 р., в якому О.О. Грабар вiдзначається, як
активний його член-спостерiгач.
Але особливо вiдомим орнiтологом
став Олександр Олександрович з 1931 р., коли в журналi "Подкарпатска
Русь" була опублiкована його праця "Птаство Подкарпатской Руси",
яка дає першу уяву про склад птахiв цього краю. У статтi О.О. Грабар описав 278
видiв (частково i пiдвидiв) пернатих Закарпаття. Ця праця є першоосновою для всiх
подальших фаунiстiв краю. Це своєрiдний трамплiн, опираючись на який можливо дати
оцiнку змiнам, що сталися у фаунi птахiв згодом. Бiльше того, О.О. Грабар часто
вказував на змiни, якi вже сталися в орнiтофаунi до початку 30-х рокiв. Таким
чином, ми маємо можливiсть зазирнути не тiльки на початок XX, а й дальше, в кiнець
XIX ст.
Завдяки О.О. Грабарю ми
зараз знаємо, що рiдкiсний в наш час орел-карлик (Hieraaetus pennatus), у 1925 р. був досить звичайним в лiсах пiд
Ужгородом, де мiсцями, гнiздився групами; що на початку столiття дуже рiдкiсна
зараз на Закарпаттi скопа (Pandion haliaetus)
гнiздилася поблизу Ужгорода i Великого Березного; рiдко який сучасний орнiтолог
регiону може похвалитися частими зустрiчами з соколом-кiбчиком (Falco vespertinus). А ось що про цього
птаха писав О.О. Грабар: "в 1925 р. вод августа до семптембра в таком
множестве появлялися на ровнинах от Королева над Тисою до Михайловцев, що я сам
судив, що их число є понад миллiоны".
Таким
чином, фаунiстична робота О.О. Грабаря дозволяє нам зазирнути в минуле. Ми дiзнаємося,
що в районi Чорного Мочару, про який зараз багато пишуть в Закарпатськiй пресi
в зв'язку з проблемами мелiорацiї (це район мiж Мукачевим i Береговим), ранiше
гнiздилися сiрi гуси (Anser aner), великi
(Egretta alba) i малi бiлi (E. garzetta) чаплi, колпицi (Platalea leucorodia), часто залiтали пелiкани i iншi за сучасними мiрками
"екзотичнi" птахи.
Надто
цiкавими для орнiтологiв-мовознавцiв стануть мiсцевi народнi назви птахiв, якi
зберiг для нас О.О. Грабар. Виявляѕться, що чеглок (Falco subbuteo) по-русинськи - "шулик", i вiдповiдно його
не варто плутати з українським "шулiка", який по-закарпатськи буде
"коршуном". Змiєїд (Circaetus gallicus)
по-закарпатськи - "крачун"; канюк (Buteo buteo) - "кабуз"; очеретяний лунь (Circus aeruginosus) - "пилюк" i
т. д.
Вище вже вiдзначалася
особлива прихильнiсть О.О. Грабаря до хижих птахiв. Пiдсумки дослiджень по
хижаках вiдображенi в його солiднiй працi "Хижое птацтво
Подкарпаття", опублiкованiй в журналi "Зоря" (Ужгород) за 1941 i
1942 рр. В цiй докладнiй статтi поданий морфологiчний i орнiтологiчний опис
окремих видiв пернатих хижакiв Закарпаття, представленi данi по екологiї i мiграцiях
всiх хижих птахiв представленого регiону, наведенi, виходячи з власного досвiду
автора, практичнi рекомендацiї по утриманню рiдкiсних хижакiв в неволi. Вказана
проблема в наш час стала надто актуальною. Адже саме шляхом вольєрного
утримання i розведення можливе врятування вимираючих видiв птахiв. О.О. Грабар,
як бачимо, дивився далеко вперед, описуючи цей спосiб бiльше пiвстолiття тому.
О.О. Грабар був i
популяризатором знань про птахiв. Такi статтi, як "Наши птицы в маю и июнiю"
(1931) зверненi до найширших верств населення. В них Олександр Олександрович
закликав охороняти хижих птахiв, залишати для розмноження пернатих дуплистi
дерева i т. д. Такi статтi написанi доступно, i, я б сказав, поетичною мовою. Лише
один приклад: "Щиглик є дуже дорогим скарбом садовника, бо не лиш выгубленням
многочиселних комахов, але и в зиме нищеннем бурянов, а особенно осета колючого
добуде заслуги у садовника".
В кiнцi статтi наведено
список публiкацiй О.О. Грабаря з якого видно, що окрiм орнiтологiчних дослiджень
автор висвiтлював також фауну комах i ссавцiв Закарпаття. Причому цi статтi
писалися ним як на русинськiй, так i на угорськiй, нiмецькiй i чеськiй мовах...
А виходячи з поставлених наголосiв в чешських i нiмецьких роботах, iменував
себе не "Грáбар" а "Грабáр", що також не
позбавлено цiкавостi для фахiвцiв з iсторiї зоологiчних дослiджень нашого краю.
О.О. Грабар, окрiм публiкацiй,
залишив пiсля себе унiкальну колекцiю чучел хижих птахiв i сов, яка могла б
стати прикрасою будь-якого академiчного музею свiту. До речi, її бажали
придбати музеї Києва та iнших мiст. Але колекцiя, пiсля смертi її творця,
опинилась в зоомузеї Ужгородського унiверситету, де, на жаль, умови для її зберiгання
не є добрими. Вся надiя на те, що вказаний зоомузей розширить свою площу, i тодi
колекцiя О.О. Грабаря займе там почесне i прiоритетне мiсце.
Починаючи з 1944 р. О.О.
Грабар припинив свою педагогiчну дiяльнiсть i перейшов працювати в
Закарпатський краєзнавчий музей, який в рiзнi роки мав рiзнi назви (мiський
музей м. Ужгород, Народний музей Закарпатської України). Тут О.О. Грабар обiймав
посади директора, заступника директора, завiдуючого вiддiлом природи. Саме в цi
роки я мав нагоду, будучи студентом Ужгородського унiверситету, поспiлкуватися
з Олександром Олександровичем, який охоче передавав свої знання, радив, пояснював.
Помер О.О. Грабар у вiцi 76
рокiв, у 1959 р. i прах його спочиває на Ужгородському цвинтарi на горi Кальверiї.
Ужгородський клуб орнiтологiв через Закарпатську пресу пiдняв питання про те,
щоб вулиця, на якiй жив О.О. Грабар, була перейменована в його честь, а на
будинку - встановлена пам'ятна дошка. З надiєю сподiваємося, що i дана публiкацiя
допоможе цьому здiйснитися.
Бiблiографiя наукових праць О.О. Грабаря
1. Грабар А. Птацтво Подкарпатскої Руси. Подкарпатска
Русь, рочник VIII, 1931а, Ужгород.
2. Грабар А. Нашi птици в маю и июнiю. Подкарпатска
Русь, рочник VIII, 1931б, Ужгород.
3. Грабар А. Туруни Подкарпатскої Руси (Carabini
Carpathorossiae). Подкарпатска Русь, рочник VIII, 1931, рочник IХ, 1932,
Ужгород.
4. Грабар А. Уральска сова на Подкарпатскої
Руси. Подкарпатска Русь, рочник Х, 1933а, Ужгород.
5. Грабар А. Важки Подкарпатскої Руси (Odonata
Carpathorossica). Подкарпатска Русь, рочник Х, 1933б, Ужгород.
6. Грабар А. Хижое птацтво Подкарпатья. Зоря, Hajnal,
1 N 1-2, 1941; II, N 1-2, 1942, Унгвар.
7. Hrabár A. Az wráli bagoly fészkelése
a Kárpatokban. Termeszettudományi közlöny, 1903, Budapest.
8. Hrabár A. Ung es Ugocsa megyék
szita kötöfaunája. Rovartani lapok, 1904, Budapest.
9. Hrabár A. Ragadozó madaraink tápláléka
és szervezetok. Természettudományi közlöny, XXXVI,
а також в Vadoszlap, N 6, 7, 8, 1905, Budapest.
10. Hrabár A. Énekes hattyu (Cygnus cygnus) Kárpatalján. Aquila, 1924a, Budapest.
11. Hrabár A. Fakokeselyu Kárpatalján.
Aquila, 1924b, Budapest.
12. Hrabár A. Fules vuesok (Colymbus auritus) Karpátalján. Aquila, 1924c, Budapest.
13. Hrabár A. Vandorsölyöm és
koszali sas a Kárpatokban. Aquila, 1924d, Budapest.
14. Hrabár A. A hóbagoly ujabb
elofordulasa Ungban. Aquila, 1925, Budapest.
15. Hrabár A. Megfigyelések az
uráli bagolyrol. - Beobachtungen über die Uraleule. Aquila,
XXXII-XXXIII, 1925-1926a.
16. Hrabár A. Gyps fulvus Hablizl, Nyctea nivea Thunb.: Aegolius Tengmalmi Gm.
Aquila, XXXII-XXXIII, 1925-1926b.
17. Hrabár A. A nyere Uzshorodon (Putorius lutreola) Karpati vadász.
1928, Berehovo-Beregszász.
18. Hrabár A. Adatok a vándorsólyóm
(Falco peregrinus Tunst.) táplalkozásahoz.
Daten zur Ernährung von Falco
peregrinus Tunst. Aquila, XXXIV-XXXV, 1929a.
19. Hrabár A. A fehérkovrmu
veruse (Falco naumanni) Kárpáti
vadász. 1929b, Berehovo-Beregszász.
20. Hrabár A. Ptactvo na Podkarpatské
Rusi. Sborník Zemské Musejní Společnosti v Užhorodé,
1932.
21. Hrabár A. Die Verbreitung des Weissen
Storches (Ciconia c. ciconia L.) im Nordungarischen Karpathenvorland in den
Jahren 1933-1934. Aquila, XLVI-IL, 1939, Budapest.
22. Hrabár A. Ungvármegye ásványai
kózetei, állat-es növény világo. Ungvármegye
monografiagbol. 1941, Budapest.
Україна
(Ukraine),
вул.
Острiвна, 20, кв. 21,
О.Є. Луговой.
