Українські назви птахів: дискусія

Грищенко В.М., Скільський І.В. Рец. на: Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Анотований список українських наукових назв птахів фауни України. Київ-Львів, 2000. 44 с.

Перш за все не можна вважати вдалим поєднання списку видів птахів фауни України і списку українських назв птахів. Фауністика і філологія – різні речі. Є чимало видів птахів, про знахідки яких на території України повідомлялося в науковій літературі – чорнокрилий шуліка (Elanus caeruleus), сокіл Елеонори (Falco eleonorae) та ін. Вони залишилися не визнаними науковим світом, але ж мова йде не про склад фауни, а про назви. Наприклад, хоча б для того, щоб розкритикувати такі повідомлення в статті українською мовою, треба цих птахів якось назвати. Крім того, ситуація настільки швидко змінюється, що те, що ще зовсім недавно вважалося неймовірним, може стати банальним. Наприклад, після останніх знахідок у 2000 р. білохвосту чайку (Vanellochettusia leucura) можна вже спокійно вважати рідкісним гніздовим видом фауни України. Другий аспект. Є багато видів птахів, як сучасних, так і вимерлих, які зустрічалися на території України в історичні часи, або взагалі знайдені у вигляді викопних решток. Наприклад, тундрова куріпка (Lagopus mutus). Що з ними робити?

Автори неодноразово згадують про правило пріоритету у вживанні назв, але ж це не першоопис виду, де його застосування було б правомірним. Тим більше, що самі укладачі списку використовують це правило, м’яко кажучи “творчо”, частенько від нього відступаючи. Та й взагалі, воно мало що дає в даному випадку, оскільки згідно з “Міжнародним кодексом зоологічної номенклатури” (цит. за російським виданням 1988 р.), валідною назвою таксону вважається найстаріша з даних йому придатних назв (ст. 23). А саме про придатність і точаться суперечки. З нашої точки зору, не менш доцільним було б не забувати й про інші принципи зоологічної номенклатури. Одним з основних є стабільність вживаних назв і їх реальна вживаність. Ось що з цього приводу говориться у вступі до кодексу (п. 4): “Кодекс учитывает, что при строгом применении принципа приоритета в некоторых случаях может быть отброшено давно принятое название в его привычном употреблении в результате валидации мало известного или даже давно забытого названия. Номенклатурные правила – это инструменты, предназначенные для того, чтобы обеспечить максимальную стабильность, совместимую с таксономической свободой. Соответственно они должны также давать право приостановить применение принципа приоритета в особых случаях, когда применение этого принципа нарушило бы стабильность или универсальность или привело бы к путанице”. Міжнародна комісія із зоологічної номенклатури має право призупинити застосування будь-яких положень кодексу, якщо в даному окремому випадку таке застосування може привести до порушення стабільності й універсальності номенклатури або викликати плутанину (ст. 70a). Більше того, за певних умов вона може вилучити навіть старший синонім, який реально не вживається (ст. 70c).

Все це говориться до того, що не варто надто захоплюватись заміною широко розповсюджених і загальновживаних назв діалектними або давно забутими тільки з лінгвістично-політичних міркувань. Давайте тоді бути послідовними і говорити “зигзиця”, а не “зозуля”, “стерк”, а не “лелека” чи “чорногуз” і т. п. Всі ці слова на певних етапах розвитку мови були витіснені іншими, нерідко запозиченими, як той же “лелека”. Мова – своєрідний живий організм, вона розвивається і змінюється, збагачується словами з інших мов. Нерідко таке збагачення пояснюється дією політичних чинників. Що ж поробиш – це історичний факт. Ми скільки завгодно можемо бідкатися з приводу монголо-татарського нашестя чи рішень Переяславської ради, але історію не переробиш. Мова – свідчення історії. Ну давайте відмовимось від таких назв тварин і рослин як “беркут”, “борсук”, “рогіз”, “комиш” і т. д. і придумаємо щось своє. Чи можна собі уявити українську мову і українську історію без таких запозичених слів як “козак”, “отаман”, “гетьман”, “кіш” і т. п.? Чомусь ніхто не комплексує з приводу того, що основа морської термінології прийшла в російську мову (а з неї – і в українську) з голландської за часів “царя-теслі”. Так само основа комп’ютерної термінології – англійська. Хоча, скажімо, німецька мова навіть для слова “файл” має свою назву – “Datei”. З цих міркувань заміни ряду давно вкорінених назв виглядають, м’яко кажучи, дискусійними. Це стосується перш за все різноманітних “баранців” і деяких інших найменувань. Спочатку їх було б варто принаймі відродити як молодші синоніми.

В одному з перших розділів Г.В. Фесенко та А.А. Бокотей детально й аргументовано пишуть про недоцільність “зациклюватись” на бінарних назвах у “живих” мовах. Ми цілком згодні з таким твердженням: “Бажання порушити усталене використання назв тварин чи рослин у живій мові лише для формальної біномізації навряд чи виправдане. Спроба ввести штучні бінарні назви призвела б до значних складностей у їх сприйнятті серед позанаукових кіл, створила б певну інформаційну перешкоду між науковцями та іншими верствами суспільства” (с. 6). Виявляється, все це говорилося лише для виправдання назв з одного слова, а від трислівних назв автори тікають у своєму списку як чорт від ладану, займаючись саме “формальною біномізацією”. Хоча нічого смертельного в триноменах немає, вони широко вживаються у багатьох мовах – російській, англійській, французькій, італійській та ін. Заміна таких загальновживаних назв, як велика біла чапля (Egretta alba) чи великий строкатий дятел (Dendrocopos major) штучно бінарними, не виправдана, виходячи з логіки самих же авторів. У цьому розділі вони посилаються на Л.С. Степаняна (1990). Але це скоріше негативний приклад. Багато штучно створених Л.С. Степаняном назв так і залишилися штучними. Нормальний орнітолог скоріше скаже “клест-еловик”, аніж “клест обыкновенный”. Так само “пестрый дятел” не витіснив “большого пестрого”. Подібні терміни використовуються хіба що у статтях, коли треба уніфікувати назви птахів “по Степаняну”. Якщо ми хочемо, щоб назви не були мертвонародженими, треба рахуватися з тими, що реально вживаються.

Не завжди можна виправдати і “обрізання” бінарних назв. Якщо епітет “звичайний” дійсно нема чого тулити до кожної назви з одного слова, то наймення “голубий рибалочка” (Alcedo atthis) і “золотиста бджолоїдка” (Merops apiaster) є загальновживаними, і нема чого тут мудрити й скорочувати їх.

Взагалі в “Анотованому списку” є немало непослідовності й нелогічності. Так, якщо за родом Picus закріплюється назва “жовна”, то й ряд Piciformes повинен називатися Жовноподібні, а не Дятлоподібні, а відповідна родина – Жовнові, але на таку “революцію” автори вже не наважилися. Те ж саме стосується й таксонів Charadriiformes і Charadriidae. Чому родина Баранцеві, коли латинською мовою вона називається Scolopacidae? Якщо у випадку з видовими назвами автори намагаються всіляко уникнути русизмів і кальок, то для назв родин і рядів цілком задовольняються простим перекладом з російської. Але в російській мові така невідповідність пов’язана з певним консерватизмом номенклатури. Вона тягнеться ще з тих часів, коли відповідних птахів відносили до інших родів (сивок – до роду Charadrius і т. д.).

З багатьма запропонованими назвами важко погодитися. Так, слово “пірникоза” варто закріпити як молодший синонім для великого норця (Podiceps cristatus), але аж ніяк не для роду в цілому. М.О. Воїнственський та О.Б. Кістяківський (1952, 1962) і не повинні були нічого пояснювати з приводу “незрозумілої заміни” назви “пірникоза” на “норець”, оскільки остання є давно вживаною. Наприклад, Х. Гебель (Goebel, 1879) у своїй широко відомій книзі про птахів Уманського повіту, надрукованій німецькою мовою, наводить і українські назви птахів (у російській транскрипції). Так ось, для норців фігурує саме назва “нырец”. Цю ж назву наводять М.М. Сомов (1897) і В.Г. Аверін (1918). Як бути з правилом пріоритету? Б. Грінченко, на словник якого посилаються автори, – без сумніву авторитет. У філології. Але у філологічних роботах є чимало плутанини стосовно назв тварин, тому як вирішальний аргумент їх використовувати все-таки не варто. Крім того, “пірникоза” дуже вже нагадує польську назву норців “perkoz”. Чи полонізми не такі неприйнятні як русизми? Так само не зрозуміло, чим “російська” назва “глухар” (Tetrao urogallus) гірша за пропоновану польську “глушець”?

Нежиттєздатність штучних назв демонструє й інший приклад. “Експрес-опитування серед фахівців та аматорів” авторами з приводу вживання запропонованої М.В. Шарлеманем (1927) назви “фульмар” (Fulmarus glacialis) показало “різке несприйняття цього іншомовного слова”. Але навряд чи краща доля чекає й інший варіант – “буревісник кочівний”. Вона невдала хоча б тому, що цей видовий епітет можна з тим же успіхом застосувати до будь-якого з буревісників. Все-таки назва повинна якось характеризувати, виокремлювати птаха. Скоріше можна погодитися з варіантом В.В. Бучка (1996) – “буревісник полярний”, який автори ігнорують без будь-яких коментарів. Бучко не Шарлемань? Ця назва, принаймі, більш логічна. Вона краще відповідає і поширенню птаха, і його латинській видовій назві (glacialis – льодовий).

Експерименти з “новоязом” на цьому не закінчилися. Авторам не сподобалася назва “дібровник” (Emberiza aureola), оскільки вона не відповідає біотопічному поширенню птаха. Замість цього введена діалектна форма “вівсянка лучна”. Ну, якщо починати ревізію за принципом невідповідності назви, то можна далеко зайти. Гренландія зовсім не зелена, але географи чомусь не спішать її перейменувати в Ісландію, тим більше, що такий острів уже є. Так само й з “лучною вівсянкою”, на думку перш за все спадає вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus), яка є звичайним видом для луків.

Є ще один аспект, над яким автори не задумувалися взагалі, – природоохоронний. При можливості вибору серед більш-менш рівноцінних назв пріоритет слід віддавати тій, яка не стимулює негативного відношення до птаха у населення. З цієї точки зору назва “ягнятник” для бородача (Gypaetus barbatus) є зовсім неприйнятною. Тим більше, що в російській мові назва “ягнятник” від нього вже давно відпала. Аргумент, що слово “бородач” – не українське, сміхотворний. Достатньо заглянути в російсько-український словник, щоб переконатися, що воно рівноцінне слову “бородань”.

 ПІДСУМКИ ОБГОВОРЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЗВ ПТАХІВ В ОРНІТОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Слід сказати, що багатство назв-синонімів птахів в українській мові дає великий вибір для використання їх у художніх або популярних нарисах і оповіданнях: кожен автор може обрати будь-яку назву для того чи іншого птаха, яка йому до душі. Інша справа, коли йдеться про укладання офіційних документів, нормативних актів, наукових збірок тощо, в яких вкрай необхідно вживати уніфіковані, однакові назви тварин і рослин, щоб об’єкт обговорення або дії впізнавався відразу, без додаткових пояснень. До Товариства неодноразово зверталися працівники міністерств, природничих музеїв та інших установ з проханням порекомендувати для використання вивірені українські назви птахів. Такі звернення свідчили про невідкладну потребу уніфікації назв, особливо тих видів птахів, які належать до фауни України.

Особливо нагальною проблема уніфікованих українських наукових назв птахів стала в процесі складання польового визначника “Птахи фауни України”, робота над яким розпочалася в Українському товаристві охорони птахів. Це послужило сильним імпульсом для прискорення вирішення існуючої проблеми. Автори визначника зосередилися на вивченні джерел формування української орнітологічної номенклатури, і Товариство всебічно підтримувало їх у цій справі.

Плідність такого обговорення була безперечною. Враховуючи думки, висловлені під час полеміки, в кінцевому варіанті своєї праці автори навели не лише сам список, який вони склали, і окреслили принципи формування української зоологічної номенклатури, але й вмістили спеціальний багатосторінковий розділ, де зроблені пояснення вибору тих назв птахів, які у когось можуть викликати запитання. Таким чином і була укладена праця Г.В. Фесенка і А.А. Бокотея “Анотований список українських наукових назв птахів фауни України”, яка, як зрозуміло зі змісту, охоплює види сучасної фауни, що є логічним, враховуючи широку вживаність в спеціальних документах і літературі назв саме місцевих видів. Серед доробок, які стосуються питань орнітологічної номенклатури, такі пояснення вибору назв наводяться вперше. Для написання праці автори використали більше 70 першоджерел, базовими з яких були видатні праці Івана Верхратського і Миколи Шарлеманя, які спеціально глибоко займалися питаннями української зоологічної номенклатури. Використані також відповідні випуски “Фауни України”, “Словарь української мови” Бориса Грінченка та іноземна література, позаяк “Анотований список українських наукових назв птахів фауни України” містить не лише українські назви, але й їхні латинські, російські та англійські відповідники.

В Резолюції VI З’їзду Українського товариства охорони птахів від 25.11.2000 р. було ухвалено пункт, де вказувалося: “Звернутися до Комісії з термінології Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України з проханням затвердити українські назви птахів, зазначені в праці Г.В. Фесенка та А.А. Бокотея “Анотований список українських наукових назв птахів фауни України”, для використання в науковій літературі та для внесення в словник зоологічної номенклатури”.

В. о. секретаря Українського товариства охорони птахів О.Ю. Микитюк

Перш за все хочу звернути увагу на те, що Українське товариство охорони птахів – ще не весь орнітологічний загал, тим більше, що воно об’єднує в основному аматорів, які й переважали на з’їзді. Крім того, ні товариство, ні комісія з термінології не є директивними органами, вони можуть лише рекомендувати до вжитку той чи інший варіант назв. А от уживати їх чи ні – це вже справа конкретних фахівців. І щоб список не став мертвонародженим, він повинен бути прийнятним.

У визначниках рослин злак бородач (Bothriochloa) українською мовою саме так і називається (див., наприклад, Доброчаева и др., 1987), і ботаніки ніякої крамоли в тому не бачать. Як народна назва слово “бородач” використовується для золотобородника цикадового (Chrysopogon gryllus) на Херсонщині та ластівня лікарського (Vincetoxicum rossicum) у Поліссі, Лісостепу, на Поділлі (Смик, 1991).

На той випадок, якщо хто захоче закинути авторові, що він користується “совітськими” чи “москальськими” виданнями, заглянемо до книги, яку в цьому звинуватити не можна. В “Енциклопедії українознавства”, т. 1 (Львів, 1993) читаємо: бородач – Gypaetus barbatus.

Є інші подібні слова – “налигач”, “пугач” і т. п. І пугача (Bubo bubo) на щось інше перейменовувати ніхто не збирається. А тут теж є до чого причепитися. “Пугать” – слово не українське. Якщо говорити про звуконаслідування, то повинен би бути “пугукач” від “пугукати”. Слова ж “пУгати” у сучасній літературній мові нема. На цьому прикладі, до речі, добре видно одну особливість назв – вони консервативні і не завжди зберігаються у граматично правильній формі. Так, російська назва змієїда (Circaetus gallicus) повинна була б писатися “змееед”, а не “змееяд”. Назва “чорногуз” теж неправильна, хоча вже не у граматичному, а в біологічному відношенні – чорні у білого лелеки (Ciconia ciconia) махові пера, а зовсім не гузка.

Є слова “головань” і “головач”. Є гриб головач (Calvatia), і міняти цю назву мікологи чомусь не збираються.

Цікавий ще один момент. Для деяких видів, що не гніздяться на території України – Melanitta nigra, M. fusca, Eudromias morinellus, пропонується використовувати “тамтешні місцеві назви”, тобто російські. Ну а чому такий підхід неприйнятний для бородача, який у нас не тільки не гніздиться, а й практично не зустрічається взагалі? Невже не можна бути елементарно послідовним в аргументації?

У багатьох країнах давно вже пішли на заміну негативно забарвлених назв тварин нейтральними. І в англійській, і в німецькій науковій літературі термін “хижі птахи” зараз вживається для позначення екологічної групи тварин (за типом живлення), а не таксону. Англійське “birds of prey” і німецьке “Greifvoegel” можна перекласти як “птахи, що ловлять здобич”. У німецькій мові назва сірої чаплі (Ardea cinerea) “Fischreiher” – “рибна чапля” – практично перестала вживатися, замість цього йде “Graureiher” – “сіра чапля”. Те ж саме і з бородачем. І в англійській, і в німецькій мові слово “Lammergeier” – “гриф-ягнятник” – витіснене відповідно назвами “Bearded Vulture” i “Bartgeier” – “бородатий гриф”. Таких прикладів можна навести чимало. Ніхто не пропонує “гвалтувати” мову, але в тих випадках, коли є більш благозвучні у природоохоронному відношенні синоніми, варто ними скористатися. І філологія при цьому повинна відходити на другий план. Тим більше, що автори “Списку” самі відступають від граматичної правильності слів для уніфікації назв родин (повинно було б бути “качині”, а не “качкові” і т. д.).

Можна сперечатися і щодо “російської” назви “глухар” (Tetrao urogallus). Тим більше, що замість неї використовується польське “глушець” – не вмер Данило... Але ж так само аж ніяк не українського походження назви “зяблик” (Fringilla coelebs), “гагара”, “казарка”, “баклан”, “лелека”, “беркут” (Aquila chrysaetos), балабан (Falco cherrug), кеклик (Alectoris chukar) тощо. Нас цілком влаштовують запозичене з польської слово “шпак”, з грецької – “гриф”, “пелікан”, “фазан” і т. п.

Стосовно норців, яких перейменували в пірникіз. Це цікавий приклад того, як автори списку “творчо” використовують запропоновані ними ж правила. Виходячи з принципу пріоритету, повинно бути саме “норець”, бо ця назва вживалася задовго до проведеної М.В. Шарлеманем (1927) ревізії. І, як ми відзначали в своїй рецензії, М.А. Воїнственський і О.Б. Кістяківський і не повинні були нічого пояснювати з приводу “незрозумілої заміни” назви, вони просто не визнали нововведення М.В. Шарлеманя, на що мали повне право. І таких невизнаних назв залишилося не так уже й мало, той же “фульмар”, наприклад. Норцями називає птахів роду Podiceps і П.П. Орлов (1948).

Як остаточний аргумент у вирішенні проблеми був використаний “Словарь української мови” Б. Грінченка, де назва “норець” відноситься до малого креха (Mergus albellus), тому була “забракована”. Але ж від чисто філологічної роботи не можна чекати повної відповідності зоологічній номенклатурі. У “Словарі” є чимало такого, з чим важко погодитися. Mergus albellus – все-таки не “нырок”, а “крохаль”, якщо на те пішло. Та й узагалі “нырок” фігурує в цій роботі в різних значеннях. Слову “гайстер” Б. Грінченко ставить у відповідність латинську назву Ciconia nigra, хоча в сучасній українській мові воно відноситься до білого лелеки. Слову “крук” відповідає російське “крюк”, а от птах крук (Corvus corax) – “ворон”. То може замінимо “крука” на “ворона”? Є чимало діалектних а то й просто іншомовних слів – “женитися”, “жемчуг”, “гунцвот” і т. п. Самі автори “Списку” “спіткнулися” об те, що у Б. Грінченка назва “кропив’янка” віднесена до волового очка (Troglodytes troglodytes). До речі, “пірникоза” у “Словарі” – “чомга”, тобто великий норець (Podiceps cristatus). Чомусь дані Б. Грінченка згодилися лише наполовину. Як молодший синонім назви “великий норець” це слово й використовувалося раніше. Варто його таким і залишити.

“Норець” за Б. Грінченком – водолаз, тобто семантично ця назва цілком підходить птаху, який пірнає. Г.В. Фесенко ж і А.А. Бокотей фактично пропонують взагалі цю назву викинути з української орнітологічної номенклатури, адже для роду Mergus використана назва “крех”. Залишаться, хіба що, норцеві качки. З моєї точки зору, назва “норець” є давно усталеною, загальновідомою і загальновживаною, заміна її недоцільна. До речі, походить вона від старослов’янського “*norьcь” (Антропов, 1982). Крім того, не знаю як кому, а мені фраза “на ставку плавали 6 чорношиїх пірникіз” здається громіздкою і неоковирною.

Від деяких запропонованих в “Анотованому списку” назв віє, вибачайте, хуторянством. Мотивуючи тим, що з відповідних родів в Україні гніздиться лише по одному виду, звичайну бджолоїдку (Merops apiaster) скоротили до “бджолоїдки”, а голубого рибалочку (Alcedo atthis) – до “рибалочки”. Причому, якщо в першому випадку це хоч можна виправдати загальним підходом – опускати слово “звичайний”, коли в Україні регулярно гніздиться лише один вид роду або родини, то при чому тут слово “голубий”? Тоді, виходячи з такого принципу, треба скорочувати назви також для сірої гуски (Anser anser), лебедя-шипуна (Cygnus olor), орлана-білохвоста (Haliaeetus albicilla), білоголового сипа (Gyps fulvus) і т. д. Знову бачимо елементарну непослідовність. Крім того, можна подивитися на проблему й ширше. Як бути, наприклад, при підготовці підручників з зоогеографії, зоології, орнітології? Чому українською мовою не може бути написана стаття про птахів Середньої Азії або Закавказзя? У таких випадках, щоб уникнути плутанини, скоріше всього, доведеться ігнорувати “Анотований список” і використовувати загальновідомі назви. Тоді чого варта така “революція”? Я не пропоную “доточувати” однослівні назви, але й робити “обрізання” усталеним біноменам також не варто. Все-таки українська наукова номенклатура створюється не на повній “цілині”.

Недоцільною я вважаю і ліквідацію трислівних назв, які склалися історично. Переваг особливих не бачу, а от плутанини це додає. Автори “Анотованого списку” так переконливо писали про недоречність штучної біномізації... Але є ще один аспект, про який, знову ж таки, схоже, ніхто не думав. Більш-менш безболісно обійтися без трислівних назв можна лише в тому разі, коли не “висовуватися” за межі України. Це добре видно на прикладі назви “строкатий рибалочка” для Ceryle rudis. А як тоді назвати великого строкатого (C. lugubris)? Чи будемо іменувати “в три ешелони” – рибалочка, строкатий рибалочка, великий строкатий рибалочка? Як бути з великим (Eophona personata) і малим (E. migratoria) чорноголовими костогризами? Якщо українську назву дати будь-якому з інших видів куликів-сорок, вона автоматично стане трислівною, хоч два слова й написані через дефіс. Щоб позбутися триноменів, доведеться понапридумувати стільки нових родових назв, що в такій номенклатурі чорт ногу зломить. З цієї точки зору не є вдалими і деякі інші назви, наприклад, “пухівка” для гаги (Somateria mollissima). Є ціла родина пухівок (Bucconidae). Їх що, перейменувати на щось інше? Все-таки треба якось позиціонувати українську мову в світі в цілому, а не тільки на власних теренах.

Назва “дібровник” (Emberiza aureola) не влаштовує Г.В. Фесенка і А.А. Бокотея, оскільки не відповідає біотопічному поширенню птаха. Але при такому підході доведеться багато чого міняти. Так, мартина середземноморського (Larus melanocephalus) доведеться перейменувати в чорноморського, адже саме на Чорному морі зосереджена майже вся світова популяція виду. На Середземному морі цей птах взагалі почав гніздитися зовсім недавно (Зубакин, 1988; Bekhuis et al., 1997). До того ж можна сказати, що така назва – всього лиш переклад з англійської: Mediterranean Gull.

Навряд чи можна вважати вдалою і назву “набережник” (Actitis hypoleucos), хоча б тому, що постійно виникатиме плутанина з побережниками (Calidris). По-різному вживали цю назву й науковці. Так, П.П. Орлов (1948) набережниками називає частину куликів роду Tringa, побережників і болотяного побережника (Limicola falcinellus). Чи не краще цього птаха називати коловодником набережним (чи побережним), перевізником або ж коловодником малим, як у П.П. Орлова (1948)? В тому, що він відноситься до іншого роду, немає ніякої проблеми, адже чаплями, крячками, ластівками називаються представники кількох різних родів.

Ще одну польську назву замість “москальської” бачимо в найменуванні родини Alcidae – “алькові”. Ну не можна в нас використовувати такі назви, як “гагарка” (Alca torda) або “чистун” (Cepphus grylle)! Цікаво, якщо взята назва “гагара” (а не “кожара”, яку вживав М.В. Шарлемань), то чим не влаштовує слово “гагарка”?

Антропов Н.П. (1982): Названия птиц в белорусском языке на общеславянском фоне. - Автореф. ... канд. филол. наук. Минск. 1-21.

Грищенко В.М., Скільський І.В. (2000): Рец. на: Фесенко Г.В., Бокотей А.А.Анотований список українських наукових назв птахів фауни України. Київ-Львів, 2000. 44 с. - Беркут. 9 (1-2): 145-147.

Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. (1987): Определитель высших растений Украины. Киев: Наукова думка. 1-548.

Зубакин В.А. (1988): Черноголовая чайка. - Птицы СССР. Чайковые. М.: Наука. 77-85.

Орлов П.П. (1948): Орнітофауна Черкаського району. - Наук. зап. Черкаського держ. пед. ін-ту. 2 (2): 1-118.

Смик Г.К. (1991): Корисні та рідкісні рослини України. Словник-довідник народних назв. Київ: УРЕ. 1-416.

Шарлемань М. (1927): Назви птахів. - Словник зоологичної номенклатури (проект). Київ: Держ вид-во України. 1: 1-33.

Шарлемань М.В. Птахи УРСР. Київ: АН УРСР. 1-266.

Bekhius J., Meininger P., Rudenko A.G. (1997): Mediterranean Gull. - The EBCC Atlas of European Breeding Birds: Their Distribution and Abundance. T.&A.D. Poyser, London. 324-325.

В.М. Грищенко