Беркут. Т. 7. Вип. 1-2. 1998. С. 94-103.

 

ПРО ЗАНЕСЕННЯ НОВИХ ВИДІВ ПТАХІВ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

 

В.М. Грищенко

 

About including new species of birds in the Red Book of Ukraine. - V.N. Grishchenko. - Berkut. 7 (1-2). 1998. - The second edition of the Red Book of Ukraine (1994) has many lacks in section on birds, but main of them is the list of included species. Frequently it sins by subjectivity and absence of logic. Including new species of birds in the next edition is discussed. For ma­ny species there is not enough information and the additional researches are necessary. 

Key words: Red Book, rare species, conservation, distribution, number dynamics.

Address: V.N. Grishchenko, Kanev Nature Reserve, 258300 Kanev, Ukraine. e-mail: vitaly@aquila.freenet.kiev.ua.

 

Друге видання Червоної книги України (1994) вийшло кращим за попереднє (1980), але значно гіршим, ніж хотілося б. Особливо якщо порів­нювати з тим, що є в сусідніх країнах, наприклад, Польщі (Polska czerwona księga..., 1992). По­видові нариси написані “телеграфним стилем” і абсолютно не інформативні. У тексті багато не­точностей і просто помилок, чимало навіть опуб­лікованої інформації залишилося не врахованою. Та чи не найбільший недолік книги — сам список занесених до неї видів. Зупинимося на птахах. Вражає дивний суб’єктивізм і повна відсутність логіки у включенні окремих видів та віднесенні їх до певних категорій статусу. Здавалося б, якщо до Червоної книги заноситься вид, чисельність якого оцінюється в сотні чи ти­сячі особин, то його родич, для котрого в Україні відомі лише одиничні випадки гніздування, повинен потрапити туди автоматично. На жаль, все це виявилося лише теорією. У Черво­ній книзі ми бачимо довгоносого крохаля (Mergus serrator), але відсутній великий (M. merganser), є чорноголова вівсянка (Emberiza melano­ce­pha­la), зате чомусь забули про дібровника (E. aure­o­la). З цих же міркувань до Червоної книги на­далі по­ви­нен бути включений галстучник (Cha­rad­rius hiaticula), недавно виявлений на гніздуванні на північному заході України. Чисельність його гніз­дової популяції значно нижча, ніж мор­сь­кого зуйка (Ch. alexandrinus). Відсутність у Чер­­­воній книзі лутка (Mergus albellus) можна по­­­яснити тим, що він вже зник на гніздуванні, але коли так, що там роблять степовий орел (Aqui­­la rapax) або стерв’ятник (Neophron percno­p­­terus)? Дуже бідно в Червоній книзі України­ пред­ставлені і рідкісні пролітні та зимуючі види.­­

Нижче ми пропонуємо список із двох груп птахів. Перша — це види, які повинні бути включені у наступне видання Червоної книги України, виходячи з уживаних критеріїв та елементарної логіки. Друга — види, для яких треба об­говорити питання про доцільність занесення у наступне видання.

I

Червоношиїй норець (Podiceps auritus). Був виявлений на гніздуванні на Десні в околицях с. Коротченкове Шосткинського району Сум­ської області. 13.06.1983 р. спостерігалася самка з 3 пуховими пташенятами, 16.05.1985 р. знай­дене гніздо з двома ненасидженими яйцями (Афанасьев и др., 1992; Кныш, Афанасьев, 1995; Афа­насьев, 1998). 23.07.1987 р. О.Є. Луговой спостерігав двох дорослих птахів з двома пташенятами біля смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області (Матеріали..., 1993). Є дані про гніздування в Харківській області (Черников, 1994). О.М. Клітін (1959) відносив червоношийого норця до дуже рідкісних гніздових птахів Чернівецької області. Поодинокі випадки гніздування відмічені також у Молдові й Румунії (Hagemeijer, Blair, 1997). Занесений до Червоної книги Білорусі (1993), включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Мала білолоба гуска (Anser erythropus). Рідкісний пролітний і зимуючий вид. На зимівлі в межах України відмічалась у Північно-Західному Причорномор’ї (Нанкинов, 1994; Ардамацкая, Руденко, 1996; Жмуд, 1996; Русев и др., 1996а, 1996б, 1997). Мала білолоба гуска віднесена до глобально загрожуваних видів (категорія vulnerable). Чисельність її катастрофічно ско­рочується (Кривенко, 1991; Madsen, 1991; Морозов, 1995 та ін.). Так, за даними Дж. Мадсена (Madsen, 1996) з 1940-х рр. вона зменшилась більш ніж на 90 %. Можливо, відбувається зміна основних місць зимівлі виду у зв’язку з погіршенням умов у Середній Азії та на Каспійському морі (Сыроечковский, 1996). У такому разі зимівля на Чорному морі набуватиме все більшого значення, як це стало з червоноволою казаркою (Rufibrenta ruficollis). Можливо, мала білолоба гуска зустрічається у нас частіше, але, як зазначають багато дослідників, реєстрація її значно ускладнена через вкрай низьку чисельність і схо­жість з великою білолобою (Anser albifrons). До того ж мала білолоба гуска утворює як правило змішані зграї з великою білолобою або сірою (A. anser) (Ардамацкая, 1996). Занесена до Чер­во­них книг Болгарії (1985) та Росії (1983). В Єв­ропі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable).

Великий крохаль. Гніздування окремих пар на заході України відмічалося неодноразово. Ще 1.05.1926 р. на р. Уж біля с. Сторожниця (нині Ужгородський район) на Закарпатті була здобута пара, самка з якої вже почала насиджування яєць (Грабар, 1997). У 1986 р. гніздування зареєстроване на р. Лімниця біля с. Блюдники Га­­-лицького району Івано-Франківської області. Знайдена самка, яка насиджувала кладку (Бучко, 1998). А.М. Полуда (1991) виявив гніздове угруповання великих крохалів у районі Віль­шан­ського водосховища на р. Теребля у Закарпатській області. 16.07.1987 р. тут спостерігався виводок з 13 пташенят і самки. Відомі також зустрічі великих крохалів у гніздовий період в інших місцях: 18.05.1987 р. — самка на оз. Пісочному в Шацькому національному парку, 23.06. 1988 р. — самець біля смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області (Матеріали..., 1993), 2 і 16.06.1992 р. — пари на озерах Перемут і Світязь Шацького національного парку (Орнітологічні спостереження..., 1993). Занесений до Червоної книги Білорусі.

Луток. Раніше гніздився у плавнях Дніпра. Після затоплення їх водами водосховищ і вирубування заплавних лісів на гніздуванні зник, зменшилася чисельність і на прольоті та зимівлях (Лысенко, 1991). На нашу думку, не ви­клю­чена можливість відновлення гніздової популяції лутка на Дніпрі як спонтанно, так і при підтримці людини. Принаймі гоголь (Bucephala clangula), який колись був звичайним видом дніп­ровських плавнів (Рева, 1972; Лысенко, 1991), нещодавно вже знову знайдений на гніздуванні на нижньому Дніпрі — у 1996 р. біля с. Козачі Лагері Цюрупинського району Херсонської області (Роман, 1996). Літуючі особини спостерігалися неодноразово і в багатьох місцях (Клестов, 1987; Лысенко, 1991; Лопарев, Батова, 1997 та ін.). Процес відновлення популяції гоголя можна значно прискорити шляхом влаштування штучних гніздівель у придатних міс­цях (Грищенко, 1996). Це може сприяти й повернен­ню на гніздування лутка. На Рибінському водосховищі він також гніздиться в гоголятниках (Немцев, 1971).

Кречітка (Chettusia gregaria). У XIX — на початку XX ст. зрідка гніздилася на території України (Вальх, 1911; Шарлемань, 1938; Кістяківський, 1957; Козлова, 1961; Булахов, Губкин, 1996). На думку М.А. Воїнственського (1960), кречітка можливо ще зовсім недавно була широко розповсюджена у причорноморських степах. Тепер же це лише рідкісний залітний птах. Кречітка віднесена до глобально загрожуваних видів (категорія vulnerable). У Європі має ста­тус зникаючого виду (endangered). Кречітка занесена до Червоних книг колишнього СРСР (1984) та Росії (1983).

Галстучник. У науковій літературі були дані про гніздування цього кулика на Волино-По­дільському плато. Пізнішими дослідниками вони не були підтверджені, і Ф.Й. Страутман (1963) відніс їх до сумнівних. У 1995 р. галстучник виявлений на гніздуванні в районі Чолгинського заказника в Яворівському районі Львівської області (Шидловский, 1996; Шидловський та ін., 1998). У 1995 р. тут гніздилося 6–7 пар галстучника, у 1996 р. — 6. У 1995 р. три гнізда з пов­ними кладками знайдено також на Прип’яті поблизу від сіл Люб’язь і Хоцунь Любешівського району Волинської області (Химин, 1995). У 1996 р. галстучник був знову знайдений на гніз­дуванні на Прип’яті (Шидловський, 1997). 16.07. 1983 р. ці птахи спостерігалися на р. Горинь у Дуб­ровицькому районі Рівненської області, 4.06. 1985 р. — на оз. Луки в Шацькому національному парку (Каталог..., 1991). Можливо, відбува­ється розселення виду. У Білорусі галстучник вперше знайдений на гніздуванні також зовсім недавно — у 1987 р. на Прип’яті (Никифоров и др., 1991). Занесений до Червоних книг Білорусі, Польщі, колишньої Чехословаччини.

Малий мартин (Larus minutus). Гніздиться спорадично і в невеликій кількості, переважно в північних областях. Після зарегулювання стоку Дніпра колонії з’явилися на Київському, а згодом і Канівському водосховищі. Наприкінці 1980-х рр. тут гніздилося до 80–85 пар малого мартина (Клестов, Фесенко, 1990). У 1984 р. В.Т. Афа­насьєвим була виявлена колонія на Десні по­близу с. Коротченкове Шосткинського району Сумської області. Чисельність її за минулі ро­ки коливалась у межах кількох сотень пар (Афа­насьев и др., 1992; Кныш, 1996; Афанасьев, 1998). Ще одна колонія з 40 гнізд знайдена біля с. Миколаївка Менського району Чернігів­ської області (Афанасьев и др., 1992). Загальна чисельність малого мартина в Україні, очевидно, не перевищує 500–1000 пар. За даними В.А. Зубакіна (1988), за виключенням степової зони Казахстану, він взагалі скрізь малочисельний або рідкісний. Занесений до Червоних книг Білорусі й Польщі. У Польщі гніздиться 70–80 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі — 1000–2000 (Никифоров и др., 1997). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). В Європі малий мартин віднесений до видів з несприятливим охоронним статусом, чисельність яких скорочується (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997).

Дібровник. Це класичний приклад розселення виду з Сибіру у Східну Європу. На північному сході України проходить межа протяжного ареалу цього птаха. Про гніздування дібровника на Десні у Новгород-Сіверському Поліссі відомо вже давно (Станчинский, 1929; Schepe, 1931). Зараз у межах Україні його поселення зосереджені на короткому проміжку деснянської заплави довжиною всього 60 км на південь до с. Собич Шосткинського району Сумської області (Афа­насьев и др., 1992; Книш, 1995). Не виклю­чена можливість, що місця гніздування дібровника будуть виявлені і на півночі Чернігівської області, але загальна чисельність його в Україні навряд чи перевищує кілька десятків пар. Поодиноких птахів і пари спостерігали у багатьох місцях. М.В. Шарлемань (1938) повідомляв про зустріч співаючого самця біля Києва. 7.06.1980 р. М.В. Химин (1991) спостерігав пару птахів біля с. Полонка Луцького району Волинської об­ласті. 23.05.1988 р. співаючий самець дібровника був відмічений біля с. Степанівка-1 Приазовського району Запорізької області (Кошелев, Пересадько, 1996). Дібровник віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

II

Галагаз (Tadorna tadorna). Порівняно рідкісний гніздовий птах Азово-Чорноморського узбережжя, зальоти відмічені у багатьох віддалених від моря областях. Судячи з опублікованих даних (Кошелев и др., 1991; Лысенко, 1991; Ардамацкая, Руденко, 1996), загальна чисель­ність гніздової популяції галагаза в Україні навряд чи перевищує 2–2,5 тис. пар. У Чорномор­ському заповіднику кількість гніздових пар значно скоротилась порівняно з 1970–1980-ми рр. (Ардамацкая, Руденко, 1996). Галагаз занесений у Червону книгу Польщі, чисельність гніздової популяції всього 30–50 пар (Polska czerwona księga..., 1992).

Нерозень (Anas strepera). Ще недавно це був у нас один з найбільш масових видів качок. Багато літературних джерел свідчить про це. Так, М.А. Воїнственський (1953) відзначав нерозня як найбільш численний вид качок плавнів дельти Дунаю. На Полтавщині чисельність його була така ж, як і в крижня (A. platyrhynchos) (Гавриленко, 1929). Пізніше відбулося значне і повсюдне скорочення чисельності. В.І. Лисенко (1991) пише, що основні гніздові угруповання нерозня в Україні зараз знаходяться на островах Чорноморського заповідника, на озерах Волині і на узбережжі Азовського моря. У Чорноморському заповіднику чисельність острівної популяції цієї качки скоротилась з 560 пар у 1981 р. до 85 у 1990-х рр. (Ардамацкая, Руденко, 1996). На во­досховищах середнього Дніпра у 1980-х рр. гніздилось не більше 25–30 пар (Клестов, 1987). У Дніпропетровській області нерозень став зі зви­чайного виду рідкісним (Булахов, Губкин, 1996). У Тернопільській області зараз це дуже рідкісний гніздовий птах (Талпош, 1994). Сучасну загальну чисельність нерозня в Україні оці­нити важко через фрагментарність даних, але, судячи з опублікованих матеріалів, вона навряд чи перевищує 500–1000 пар. В Європі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable). Нерозень занесений до Червоних книг колишньої Чехословаччини, Угорщини, включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998). Чисельність в Угорщині не пе­ревищує 100–200 пар (Magyar et al., 1998), у Білорусі — 1000–1500 пар (Никифоров и др., 1997).

Свищ (A. penelope). Звичайний вид на про­льоті і зимівлі, зустрічаються також літуючі птахи (Лысенко, 1991). На гніздуванні рідкісний. Для України відомі лише поодинокі знахідки. О.Б. Кістяківський (1952) повідомляв про гніздування свища в околицях Києва. Ця качка виявлена на гніздуванні також на Десні на межі Сумської і Чернігівської областей (Афанасьев и др., 1992; Афанасьев, 1998; Клестов та ін., 1998). Свищ занесений у Червоні книги Польщі та Білорусі. У Польщі гніздова популяція не перевищує 100 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі гніздиться до 20 пар (Никифоров и др., 1997). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Червонодзьоба чернь (Netta rufina). В Україні рідкісний гніздовий вид Азово-Чорноморського узбережжя (Лысенко, 1991). У Криму на гніздуванні рідкісна (Костин, 1983). У Чорноморському заповіднику була рідкісним гніздовим видом, у 1990–1994 рр. вже не гніздилась (Ардамацкая, Руденко, 1996). Чисельність у багатьох країнах Європи скоротилась протягом 1970–1990-х рр. (Tucker, Heath, 1994). Занесена у Червоні книги колишньої Чехословаччини та Польщі. У Польщі гніздиться всього 10–20 пар (Polska czerwona księga..., 1992). 

Морська чернь (Aythya marila). Знайдена на гніздуванні у Хмельницькій області. 20.07. 1988 р. В.І. Гулай (1992) спостерігав виводок з 8 пташенят і самки на очисних спорудах цукрозаводу біля смт Ясне Волочиського району. До­цільність включення цього виду до Червоної кни­ги України після поодинокого випадку гніздуван­ня вимагає обговорення, але принаймі звернути увагу на нього варто.

Луговий лунь (Circus pygargus). Чисель­ність цього луня в Україні значно вища, ніж по­льового (C. cyaneus) і степового (C. macro­u­rus), але все ж невисока. Принаймі вона не пере­вищує чисельність деяких видів, занесених у дру­ге видання Червоної книги України. В.Л. Булахов та О.О. Губкін (1996) відносять лугового лу­ня до зникаючих видів Дніпропетровської області. На нашу думку, варто вивчити питання про доцільність включення цього виду у наступне видання. Занесений до Червоних книг Поль­щі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Від­несений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Біла куріпка (Lagopus lagopus). М.В. Шар­лемань (1938) відносив її до дуже рідкісних гніздових птахів Городнянського району на Чернігівщині, хоча на думку О.Б. Кістяківського (1957), достовірних даних про знахідки білої куріпки в Україні не було. Статус гніздового ви­ду вимагає підтвердження. Занесена до Червоних книг Білорусі та Польщі. У Польщі на гніз­дуванні вже зникла (Polska czerwona księga..., 1992). Включена у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Білохвоста чайка (Vanellochettusia leucu­ra). Вперше виявлена на гніздуванні у 1997 р. в гирлі р. Салгір (Нижньогірський район Криму). 16.05 знайдені два гнізда з повними свіжими кладками і гніздова ямка. У травні 1998 р. цих птахів тут уже не спостерігали (Гармаш, 1998). Ситуація з білохвостою чайкою поки що неясна і потребує подальшого вивчення. Можливо це було просто поодиноке випадкове гніздування. Раніше в Криму відмічалися зальоти цього птаха (Костин, 1983).

Фіфі (Tringa glareola). Дані щодо гніздування цього виду в Україні досить суперечливі. Численні повідомлення про гніздування фіфі були проаналізовані і відхилені авторами ряду узагальнюючих монографій (Шарлемань, 1938; Гладков, 1951; Кістяківський, 1957). Так, О.Б. Кістяківський (1957) визнав лише один випадок — знахідку гнізда з двома яйцями О.П. Даниловичем (1940) на Прип’яті біля Чорнобиля. Але пізніше фіфі був достовірно виявлений на гніздуванні у Волинському Поліссі (Сребродольская, 1964). Після цього знову були численні по­­­­відомлення про можливе гніздування фіфі, не підтверджені даними про знахідки гнізд (Лесничий, 1981; Самофалов, Ма­рисова, 1981; Мари­сова, Самофалов, 1983; Панченко, Сулик, 1983; Лебідь та ін., 1992 та ін.). 31.07.1988 р. М.В. Хи­мин спостерігав бі­ля Луцька на Волині 3 дорослих птахів і 1 молодого (Матеріали..., 1993). У 1989 р. знайдене гніздо в заказнику “Сира погоня” у Рокитнянському районі на Рівненщині (Новак, Савчук, 1990). Наявні дані дозволяють віднести фіфі до рідкісних гніз­дових птахів Українського Полісся. Занесений до Червоної книги Польщі. Тут гніздиться від кількох до кільканадцяти пар, від­мічене скорочення чисельності і переміщення пів­денної межі ареалу на північ (Polska czerwona księ­ga..., 1992). У Білорусі гніздиться 2500–3000 пар, чисельність значно скоротилась до 1960–1970-х рр. і продовжує знижуватись (Никифоров и др., 1997). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). Скорочення чисельності, починаючи з другої половини XIX ст., відзначене по всій Європі (Bauer, Berthold, 1997).

Великий уліт (T. nebularia). Можливо є рід­кісним гніздовим видом Полісся. В.В. Лісничий (1980) знайшов у Поліському заповіднику кілька місць, де постійно тримались протягом гніз­дового сезону пари великих улітів. Спостерігалось токування. Здобутий самець мав добре розвинені гонади, самка — виражену насідну пляму. Статус гніздового виду вимагає підтвердження. Занесений до Червоної книги Білорусі, чисельність його в країні оцінюється в 200–250 пар (Никифоров и др., 1997).

Мородунка (Xenus cinereus). Гніздиться спорадично і в невеликій кількості. На гніздуванні мородунку знаходили переважно в північ­них областях України (Кістяківський, 1926; 1957; Афанасьев и др., 1992; Лебідь та ін., 1992; Гаврись, 1995; Лебідь, 1995; Лебедь и др., 1996; Афа­насьев, 1998), хоча зустрічається вона й пів­денніше. Так, неодноразово знаходили гнізда в око­лицях м. Канева Черкаської області. Цікаво, що птахи тут гніздилися не щорічно і в різних місцях. Взагалі незважаючи на те, що для мородунки в Україні спостерігається тенденція до розселення, за даними Є.О. Лебедя (1995), воно не супроводжується зростанням чисельності. Мородунка занесена до Червоної книги Білорусі, чисельність її оцінюється в 50–80 пар (Никифоров и др., 1997). Включена у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Турухтан (Philomachus pugnax). На весняному прольоті — один з найбільш численних куликів, але на гніздуванні зустрічається спорадично і в невеликій кількості. Відомі лише окремі поселення, в основному у поліських і лісостепових областях (Кістяківський, 1926, 1957; Шарлемань, 1938; Смогоржевский, 1952; Страутман, 1963; Клестов, 1987; Афанасьев и др., 1992; Лебідь та ін., 1992; Химин, 1993; Хлебешко, Цицюра, 1993; Афанасьев, 1998 та ін.). Кіль­кість птахів на гніздуванні нестабільна і різко коливається по роках (Кістяківський, 1957; Афанасьев и др., 1992). Значні коливання чи­сель­ності відмічені також у Білорусі, вона, очевидно, дещо скорочується (Никифоров и др., 1997). Гніздова популяція турухтана в Україні не тільки нечисленна, але й знаходиться у вразливому стані. Турухтан має досить складну систему шлюбних відносин — проміскуїтет, яка реалізується шляхом цілого комплексу спеціаліза­цій. В умовах регіону цю стратегію реалізувати дуже важко, а часом і неможливо (Лебідь, 1995). Турухтан занесений до Червоних книг Польщі й Угорщини. Чисельність його гніздової популя­ції в Польщі на початку 1980-х рр. оцінювалась у 300–400 самок, що розмножуються (Tomiałojć, 1990). В Угорщині відомі лише поодинокі випад­ки гніздування (Magyar et al., 1998). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Дупель (Gallinago media). Чисельність ви­ду за останні десятиріччя значно скоротилася, у багатьох місцях він вже став рідкісним не тільки на гніздуванні, а й на прольоті. Проте подекуди дупель залишається ще досить звичайним птахом, наприклад, у заплаві Десни (Афанасьев и др., 1992; Афанасьев, 1998). Ми вважаємо за до­цільне звернути особливу увагу на цього кулика, на даний час просто немає надійних даних по чисельності виду та її динаміці, щоб зробити якісь остаточні висновки. Гніздова популяція ду­пеля в Україні є вразливою з тих же причин, що й турухтана — складні проміскуїтетні шлюбні відносини, які важко реалізувати при низькій чисельності (Лебідь, 1995). У Білорусі в 1970–1990-х рр. відмічене значне скорочення чисельності, зараз вона оцінюється в 2–5 тис. пар (Никифоров и др., 1997). Значне зниження чисельності спостерігається по всій Європі, у деяких країнах дупель уже зник зовсім (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997). Віднесений до глобально загрожуваних видів (категорія near thre­a­tened). Занесений до Червоної книги Польщі. Чисельність дупеля в цій країні оцінюється в 550–600 токуючих самців (Tomiałojć, 1990). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Сплюшка (Otus scops). Чисельність за остан­ні десятиліття значно скоротилася. Вид став у багатьох місцях рідкісним або й зник на гніздуванні, хоча, за даними О.І. Кошелєва (1993), вся територія України належить до гніздового ареалу сплюшки. Це спостерігається навіть у пів­денних областях України (Кошелев и др., 1991; Ардамацкая, Руденко, 1996; Сиренко, Мартынов, 1998). Дуже рідкісний гніздовий птах Сум­ського Полісся (Афанасьев, 1998). У Дніпропет­ровській області сплюшка стала зникаючим видом (Булахов, Губкин, 1996), хоча у Самарському лісі ще в 1954 р. густота її населення стано­вила 0,02 ос./100 га, а в 1964 р. — 0,01 (Колесников, 1979). Катастрофічне скорочення чисельності відбулось на Харківщині (Сова, 1994). Рід­кісний вид у Карпатському заповіднику (Луговой, 1988; Годованець, 1996). Зниження чисельності сплюшки відмічене у багатьох європейських країнах (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Bert­hold, 1997). Вона занесена до Червоних книг Білорусі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Чисельність її в Білорусі не перевищує 10–50 пар (Никифоров и др., 1997), в Угорщині гніздиться 300–400 пар (Magyar et al., 1998). Взагалі сплюшка в Україні вивчена вкрай погано, відомості про неї часто суперечливі. Так, М.Г. Пирогов (1991) пише, що в районі Чорноморського заповідника вона є багаточисельним гніздовим видом. За даними ж інших авторів — у заповіднику це рідкісний гніздовий птах лісостепових ділянок (Ардамацкая, Руденко, 1996).

Сиворакша (Coracias garrulus). Чисель­ність виду значно скоротилася протягом XX ст., особливо за останні десятиріччя, а ареал звузив­ся. Спостерігається це практично повсюди. Зниження чисельності сиворакші на Полтавщині від­мічав ще М.І. Гавриленко (1929). За даними М.П. Книша та М.Є. Матвієнка (1995), до першої половини 1990-х рр. сиворакша практично зникла на гніздуванні в Сумській області. Різке скорочення чисельності відбулося на заході України (Горбань, 1992). У регіоні Українських Карпат чисельність виду також дуже скоротилася за останні десятиріччя. Зараз гніздова популяція тут не перевищує 10 пар (Skilsky, 1998). За нашими спостереженнями, чисельність виду значно зменшилася і в Середньому Придніпров’ї, раніше ж це був звичайний вид (Орлов, 1948; Смо­горжевский, 1952 та ін.). Сиворакша стала рідкісною у Рівненській області (Новак, Савчук, 1991), у Житомирському Поліссі (Хлебешко, Цицюра, 1993), на Дніпропетровщині (Булахов, Губкин, 1996), в Українському степовому заповіднику (Сиренко, Мартынов, 1998), в околицях Києва останній раз її знаходили на гніздуванні у 1979 р. (Пегета, 1991), відмічене скорочення чисельності на Харківщині (Кривицкий, 1994). Взагалі в Україні цей птах залишився більш-менш звичайним лише в південних об­ластях. В Європі в цілому з 1950-х рр. відбувся ка­тастрофічний спад чисельності сиворакші (Glutz von Blotzheim, Bauer, 1980; Robel, 1982). Зараз вона занесена в Червоні книги практично всіх країн Центральної Європи (Bauer, Berthold, 1997). Загальна чисельність популяції в сусідній Польщі оцінюється лише в 1000–2000 пар (Polska czerwona księga..., 1992), в Угорщині — 300–600 пар (Magyar et al., 1998). Сиворакша занесена в Червону книгу Білорусі, тут гніздиться 600–900 пар (Никифоров и др., 1997). Включена у список рідкісних птахів Європейського цент­ру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Білоспиний дятел (Dendrocopos leuco­tos). Став рідкісним на більшій частині території України. Так, у Середньому Придніпров’ї білоспиний дятел вже практично зник на гніздуванні. Про його рідкісність писав ще П.П. Орлов (1948). У середині минулого століття ситуація була зовсім іншою. К.Ф. Кесслер (1882) у своєму звіті про подорож по Дніпру від Києва до Черкас у 1844 р. писав, що білоспиний дятел зустрічався мало не частіше за всіх інших дятлів, у тому числі й великого строкатого (D. major). За даними І.С. Мітяя (1984, 1985), вже на почат­ку 1980-х рр. ареал цього дятла у Придніпровському Лісостепу складався із залишкових популя­цій­них острівців. В Одеській області він уже зник (Кошелев и др., 1991). Зараз це звичайний вид лише у пралісах Карпат, де густота його населення може досягати 2–8 ос./км² (Гузій, 1994, 1995), хоча за даними О.Є. Лугового (1988) та Б.Й. Годованця (1996), білоспиний дятел рід­кісний у Карпатському заповіднику. Може бути досить звичайним він також у деяких інших міс­цях, де збереглися старі ліси, наприклад, в Українському Розточчі (Гузій, 1997). У той же час ще Ф.Й. Страутману (1963) не вдалося знайти білоспиного дятла на гніздуванні на більшій час­тині території Волино-Поділля і в Прикарпатті. Занесений до Червоних книг Польщі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Зелений дятел (Picus viridis). Широко роз­повсюджений в Україні, але нечисленний вид. До середини нинішнього століття зелений дятел був звичайним птахом у багатьох країнах Європи, практично скрізь домінував по чисельності над сивим (P. canus). У другій половині XX ст. по всій Європі намітилась тенденція зниження чисельності зеленого дятла. У 1980-х рр. у 17 єв­ропейських країнах були простежені негативні популяційні тренди, лише у Молдові чисельність зростала (Tucker, Heath, 1994). У 1970–1980-х рр. значне зниження чисельності відбулось і в Росії. Зелений дятел рекомендований для занесення в нове видання Червоної книги Росії (Белик, 1998). Значне скорочення чисельності від­мічене і в Україні. За даними І.С. Мітяя (1984, 1985), зелений дятел вже зник на гніздуванні у лісостепу басейну Дніпра. Протягом 1982–1998 рр. у Середньому Придніпров’ї нам вдалося зустріти цього птаха лише двічі. У Сумському По­ліссі чисельність зеленого дятла у порівнянні з 1960-ми рр. зменшилась у 5–10 разів (Белик, 1998). У Карпатському заповіднику це рідкісний вид майже на всіх ділянках (Луговой, 1988; Годо­ванець, 1996). За даними В.С. Фрідмана (1998), деградація популяції зеленого дятла пов’язана зі зменшенням площі клімаксних дібров, у молодших лісах він програє в конкуренції си­вому дятлу. Занесений у Червону книгу Білорусі.

Трипалий дятел (Picoides tridactylus). В Україні гніздиться тільки у хвойних лісах Карпат. Чисельність невисока. У Карпатському заповіднику трипалий дятел звичайний лише в Чор­ногорі (Луговой, 1988; Годованець, 1996). У Карпатському національному парку — рід­кісний вид (Киселюк, 1990). В ялицевих лісах Східних Бескид — нечисленний птах (Гузій, 1992). Враховуючи низьку чисельність в Україні і реліктовість гірської форми, трипалий дятел дав­но вже був рекомендований до занесення у Червону книгу (Крыжановский, Жежерин, 1979), але цього зроблено так і не було. Занесений у Червоні книги колишньої Чехословаччини, Польщі, Білорусі. У Польщі гніздова популяція становить близько 200 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі чисельність оцінюється в 3–5 тис. пар (Никифоров и др., 1997). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). Скорочення чисельності відмічене у багатьох країнах Європи (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997).

Сірий жайворонок (Calandrella rufes­cens). Рідкісний гніздовий вид сухих степів Пів­денно-Східної України (Воїнственський, 1984; Марисова, Талпош, 1984). За даними В.М. Попенка (1979), у невеликій кількості гніздиться у приморських степах Лівобережжя. Рідкісний на гніздуванні у приморському степу Чорноморського заповідника (Ардамацкая, Руденко, 1996). У Криму Ю.В. Костін (1983) знайшов сірого жай­воронка лише на узбережжі Сиваша. Ф. Франк (Frank, 1950) у 1943 р. відмічав його на Керченському півострові в районі г. Опук. За да­ними Європейського атласу гніздових птахів, поширення сірого жайворонка в Україні в основному обмежене вузькою смугою вздовж узбережжя Азовського моря і Сивашу (Hagemeij­er, Blair, 1997). В Європі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable). Відмічене значне скорочення чисельності (Tucker, Heath, 1994).

Тонкодзьоба очеретянка (Lusciniola me­la­no­pogon). У минулому столітті і на початку ни­нішнього були знахідки у пониззі Південного Бугу і на р. Орчик у Полтавській області (Зарудный, 1911; Птушенко, 1954). В Європейсько­му атласі гніздових птахів є дані про гніздування тонкодзьобої очеретянки у пониззі Дунаю на кордоні України, а сама Україна включена у спи­сок країн, де цей вид гніздиться (Hagemeijer, Blair, 1997).

Бліда берестянка (Hippolais pallida). Вперше для України виявлена на гніздуванні С.П. Пашковським (1965) біля м. Білгород-Дніс­тровський нинішньої Одеської області. Гніз­ди­ть­ся лише на крайньому південному заході України в Одеській області, досить звичайний вид у заповіднику “Дунайські плавні” (Полуда и др., 1995). Для вирішення питання про доцільність занесення блідої берестянки у Червону книгу України необхідне визначення сучасної межі по­ширення і загальної чисельності.

Зелений вівчарик (Phylloscopus trochilo­i­des). У процесі розселення досяг України, на гніздуванні залишається рідкісним видом. У 1980 р. виявлене гніздове поселення в околицях с. Вакалівщина Сумського району (Кныш, 1982). Очевидно гніздиться також на півночі Сумщини (Белик, Москаленко, 1993). У червні 1997 р. два співаючі самці спостерігалися біля с. Переброди Дубровицького району Рівненської області (Давиденко та ін., 1998). В Європейському атласі гніздових птахів є дані про гніздування зеленого вівчарика у Харківській області (Hage­meij­er, Blair, 1997).

Біла синиця (Parus cyanus). За даними М.А. Воїнст­венського (1984, 1985), зрідка гніз­диться у північних районах Житомирської і Рів­нен­ської областей. Про можливість гніздування на півночі Полісся писали В.П. Жежерін (1970) та В.В. Лісничий (1981). Конкретних даних про гніз­дування білої синиці в Україні нам знайти не вдалося. Зальоти відмічались у багатьох областях. У Білорусі біла синиця гніз­дить­ся в ба­сей­­ні Прип’яті (Никифоров и др., 1997; Hagemei­­jer, Blair, 1997), тому поодино­кі ви­падки гнізду­вання на півночі Українського По­лісся цілком мо­ж­ливі. Занесена в Червону книгу Білорусі, чи­­­сельність її в країні оцінюється в 400–800 пар (Никифоров и др., 1997). Європейський підвид (P. c. cyanus) включений у спи­сок птахів нового­ видання Червоної книги Росії (Но­вости..., 1998). Статус гніздового виду вима­гає підтвердження.

Просянка (Emberiza calandra). Широко роз­повсюджена в Україні, але нечисленна. Чисельність значно скоротилась. Так, за даними М.М. Сомова (1897), просянка була у ряді районів Харківщини звичайним птахом, тепер же стала тут рідкісним видом (Гудина и др., 1986). Так само у Львівській області: на початку ХХ ст. вона була багаточисельною в околицях Львова (Godyń, 1930; Miczynski, 1962), зараз же стала рідкісною, характер її перебування невизначений (Гузій, 1997). Рідкісна на гніздуванні і в Чор­номорському заповіднику (Ардамацкая, Руденко, 1996). У Дніпропетровській області стала зникаючим видом (Булахов, Губкин, 1996). Значне скорочення чисельності відмічене в Закарпатській області (Луговой, Мателешко, 1996). Для Житомирського Полісся вона вказується як дуже рідкісний вид (Хлебешко, Цицюра, 1993). Просянка занесена в Червоні книги колишньої Чехословаччини й Білорусі. Чисельність її в Білорусі оцінюється в 600–1000 пар (Никифоров и др., 1997). Віднесена до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Гірська вівсянка (E. cia). В Україні досто­вірно гніздиться лише в горах Криму. Поширена спорадично. Чисельність у місцях гніздування помірна, місцями низька (Костин, 1983). У заповіднику “Мис Мартьян” густота населення досягає 1,2 пар/10 га (Бескаравайный, 1995). Є дані про зустрічі в гніздовий період у Карпатах у Чорногорі (Марисова, Талпош, 1984). На думку Ф.Й. Страутмана (1963), можливо гірська вівсянка гніздиться у невеликій кількості в Карпатах. У багатьох країнах Європи відмічене значне скорочення чисельності, що пов’язується передусім зі змінами клімату (Bauer, Berthold, 1997). Гірська вівсянка віднесена в Європі до загрожуваних видів зі значним скороченням чисельності (категорія vulnerable). Занесена в Червоні книги колишньої Чехословаччини, Угорщини. В Угорщині чисельність оцінюється в 400–600 пар (Magyar et al., 1998).

* * *

Для того, щоб вирішити питання про включення того чи іншого виду до Червоної книги і тим більше правильно визначити його статус у багатьох випадках ще потрібні додаткові дослідження, передусім детальне вивчення поширення і динаміки чисельності. У зв’язку з цим види-кандидати до Червоної книги потребують особливої уваги з боку орнітологів. Доцільно також приділити більше уваги видам, для яких питання про занесення до Червоної книги України мо­же постати вже незабаром. Це передусім шилохвіст (A. acuta), чорний шуліка (Milvus mig­rans), тетерук (Lyrurus tetrix), рябчик (Tetrastes bo­nasia), шилодзьобка (Recurvirostra avosetta), малий крячок (Sterna albifrons), голуб-синяк (Co­lumba oenas), хатній сич (Athene noctua), чубатий жайворонок (Galerida cristata), чорнолобий сорокопуд (Lanius minor), садова вівсянка (Emberiza hortulana) та ін. Перелік цей можна значно продовжити. Треба визначитися також із занесенням до Червоної книги України рід­кіс­них пролітних птахів. Таких, наприклад, як червоновола гагара (Gavia stellata), ісланд­ський (Calidris canutus) та білий (C. alba) побе­реж­ники, малий веретенник (Limosa lapponica) та ін. Те ж саме стосується і рідкісних зимуючих ви­дів — малий підсоколик (Falco columbarius), біла сова (Nyctea scandiaca), рогатий жайворонок (Eremophila alpestris), лапландський подо­рож­ник (Calcarius lapponicus) і т. д.

Деякі суперечності допоможе ліквідувати вве­дення для птахів Червоної книги нової категорії статусу (або підкатегорії, наприклад, ІІІа) — “вид, рідкісний на гніздуванні”. Справа в тому, що для цілого ряду видів під загрозою знаходя­ться лише гніздові популяції, під час міграцій же чи на зимівлі ці птахи можуть бути досить чис­ленними. Це сірий журавель (Grus grus), го­голь, серед кандидатів на занесення в Червону книгу — великий крохаль, свищ, турухтан, фіфі тощо. Так само можна ввести підкатегорію 0а — “вид, зниклий на гніздуванні”.

Наведений список видів не претендує на пов­ноту, а оглядові дані — на вичерпність. Ми вважаємо, що потрібне завчасне і грунтовне обговорення того, які види птахів будуть включені у наступне видання Червоної книги України. Коли вона вже готуватиметься до друку, це робити бу­де запізно. Редакція журналу “Беркут” запро­шує всіх зацікавлених фахівців взяти участь у цьому обговоренні, а також публікувати зібрані дані по поширенню та чисельності всіх видів, які можуть бути занесені до Червоної книги Ук­раїни, а не тільки тих, які туди вже потрапили. Зараз, на жаль, спостерігається тенденція до об­меження збору інформації такими рамками. В ре­зультаті ми можемо підійти до підготовки чергового видання Червоної книги України знову “з голими руками” по багатьох видах. Для деяких птахів зараз просто неможливо зробити якісь аргументовані висновки через брак інформації.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Ардамацкая Т.Б. (1996): Современное состояние популяций гусей в Северном Причерноморье. - Казарка. 2: 276-285.

Ардамацкая Т.Б., Руденко А.Г. (1996): Птицы. - Позвоночные жи­вотные Черноморского биосферного заповедника (анно­ти­рованные списки видов). Вестн. зоол. Отд. вып. 1: 19-38.

Афанасьев В.Т. (1998): Птицы Сумщины. Киев. 1-93.

Афанасьев В.Т., Гаврись Г.Г., Клестов Н.Л. (1992): Орнитофауна деснянской поймы и ее охрана. Киев. 1-58. (Препр. АН Украины. Ин-т зоологии; 92.7).

Белик В.П. (1998): Популяционные тренды и проблема сохранения зеленого дятла в России. - Редкие виды птиц Нечерноземного центра России. М. 154-159.

Белик В.П., Москаленко В.М. (1993): Авифаунистические рари­теты Сумского Полесья. 1. Passeriformes. - Беркут. 2: 4-11.

Бескаравайный М.М. (1995): Птицы заповедника “Мыс Мартьян”. - Запов. справа в Україні. 1: 30-38.

Булахов В.Л., Губкин А.А. (1996): Современное состояние орнитофауны Днепропетровщины. - Праці Укр. орнітол. т-ва. 1: 3-18.

Бучко В.В. (1998): Птахи Галицького регіонального ландшафтного парку та його околиць. Повідомлення 1. Gaviiformes, Podicipediformes, Procellariiformes, Pelecaniformes, Ciconiiformes, Anseriformes. - Запов. справа в Україні. 4 (2): 32-41.

Вальх Б.С. (1911): Материалы для орнитологии Екатерино­славской губернии. - Орнитол. вестн. 3-4: 242-271.

Воинственский М.А. (1953): Птицы плавней дельты Дуная. - Наук. зап. Київ. ун-ту. 12 (3): 49-74.

Воинственский М.А. (1960): Птицы степной полосы Европей­ской части СССР. Киев: АН УССР. 1-292.

Воїнственський М.А. (1984): Птахи. Київ: Рад. школа. 1-304.

Воинственский М.А. (1985): Класс птицы. - Природа Украин­ской ССР. Животный мир. Киев: Наук. думка. 160-197.

Гавриленко Н.И. (1929): Птицы Полтавщины. Полтава. 1-142.

Гаврись Г.Г. (1995): Орнітофауна долин головних лівобережних притоків р. Дніпро (еколого-фауністичний та геогра­фіч­ний аналіз, питання охорони). - Дис. ... канд. біол. наук. Київ. 1-211, I-XVI.

Гармаш Б.А. (1998): Гнездование белохвостой пигалицы (Vanellochettusia leucura) в Крыму. - Вестн. зоол. 32 (4): 120.

Гладков Н.А. (1951): Отряд кулики. - Птицы Советского Союза. М.: Сов. Наука. 3-372.

Годованець Б.Й. (1996): Сучасний стан фауни птахів Карпатського біосферного заповідника. - Запов. справа в Україні. 2: 36-41.

Горбань І.М. (1992): Про сучасну чисельність та поширення сиворакши (Coracias garrulus). - Птахи Рівненської області. Рівне. 33-34.

Грабар А. (1997): Птицы Подкарпатской Руси (Avifauna Car­pa­tho­rossica). - Беркут. 6 (1-2): 91-102.

Грищенко В.Н. (1996): Восстановить популяцию гоголя на Днеп­ре. - Мат-ли конференції 7–9 квітня 1995 р. Ніжин. 281-282.

Гудина А.Н., Водолазский Е.В., Лисецкий А.С. (1986): Редкие птицы Восточной Украины. - Вестн. зоол. 5: 80-81.

Гузій А.І. (1992): Фауна і населення птахів ялицевих типів лісу Східних Бескид. - Беркут. 1: 8-29.

Гузій А.І. (1994): Структура і вікові сукцесії орнітоценозів грабово-букових і чистобукових лісів Українських Карпат. - Беркут. 3 (2): 79-88.

Гузій А.І. (1995): Птахи чистобукових і грабово-букових пралісів Українських Карпат. - Беркут. 4 (1-2): 18-24.

Гузій А.І. (1997): Фауна і населення хребетних західного регіону України. 1. Розточчя. Київ. 1-147.

Гулай В.И. (1992): Гнездование морской чернети (Aythya marila L.) на Западной Украине. - Соврем. орнитология. 1991. М.: Наука. 261-262.

Давиденко І.В., Землянських І.І., Полуда А.М. (1998): Рідкісні види птахів межиріччя Горині та Ствіги. - Мат-ли ІІІ конфер. молодих орнітологів України. Чернівці. 40-43.

Данилович А.П. (1940): Гнездование кулика-фифи на Украине. - Природа. 4: 88-89.

Жежерин В.П. (1970): Орнитофауна Украинского Полесья и ее зависимость от ландшафтных условий и антропических факторов. - Дисс. ... канд. биол. наук. Киев. 1-539.

Жмуд М.Е. (1996): Современное состояние гусей украинской части дельты р. Дунай и сопредельных территорий. - Казарка. 2: 292-301.

Зарудный Н.А. (1911): несколько заметок по орнитофауне Харьковской и Полтавской губерний. - Орнитол. вестн. 3-4: 272-285.

Зубакин В.А. (1988): Малая чайка. - Птицы СССР. Чайковые. М.: Наука. 233-243.

Каталог орнітофауни західних областей України (1991): Орнітологічні спостереження за 1989–1990 рр. Луцьк. 2: 1-156.

Кесслер К.Ф. (1882): Отчет о путешествии по Днепру в 1844 г. - Тр. Петерб. об-ва естествоисп. 13 (1): 55-72.

Киселюк О.І. (1990): Рідкісні види птахів Карпатського національного парку. - Орнітофауна західних областей України та проблеми її охорони. Луцьк. 18-20.

Кістяківський О. (1926): Про деяких рідких гніздових птахів Київщини. - Зб. праць Зоол. музею. 1: 53-59.

Кістяківський О.Б. (1952): Фауна промислових птахів Полісся УРСР. - Зб. праць Зоол. музею АН УРСР. 25: 11-34.

Кістяківський О.Б. (1957): Фауна України. Птахи. 4: 1-432.

Клестов Н.Л. (1987): Охотничьи водно-болотные птицы водохранилищ Среднего Днепра. Киев. 1-56. (Препр. АН УССР. Ин-т зоологии; 87.1).

Клестов М.Л., Гаврись Г.Г., Кузьменко Ю.В., Новік В.В. (1998): Нарис фауни хребетних тварин проектованого національного природного парку “Деснянсько-Старогутський”. - Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського нац. прир. парку та шляхи їх вирішення. Київ. 93-102.

Клестов Н.Л., Фесенко Г.В. (1990): Чайковые птицы водохранилищ Днепровского каскада. Киев. 1-50. (Препр. АН УССР. Ин-т зоологии; 90.3).

Клитин А.Н. (1959): Птицы Советской Буковины. - Животный мир Сов. Буковины. Черновцы: ЧГУ. 67-129.

Кныш Н.П. (1982): Находка зеленой пеночки на северо-востоке Украины. - Вестн. зоол. 4: 74-75.

Книш М.П. (1995): Матеріали до поширення та біології дібровника в Україні. - Беркут. 4 (1-2): 43-44.

Кныш Н.П. (1996): Гнездование малой чайки в среднем течение Десны. - Орнитология. М.: МГУ. 27: 294-296.

Кныш Н.П., Афанасьев В.Т. (1995): Урочище “Команьский луг” в среднем течение Десны и его уникальный пойменный орнитокомплекс. - Практичні питання охорони птахів. Чернівці. 141-146.

Книш М.П., Матвієнко М.Є. (1995): Катастрофічний стан чисельності сиворакші на північному сході України. - Проб­леми вивчення та охорони птахів. Львів-Чернівці. 72-73.

Козлова Е.В. (1961): Ржанкообразные, подотряд кулики. - Фауна СССР. Птицы. М.-Л. 2 (2): 1-501.

Колесников А.Д. (1979): Хищные птицы и совы лесов юго-востока Украины. - Орнитология. М.: МГУ. 14: 77-82.

Костин Ю.В. (1983): Птицы Крыма. М.: Наука. 1-240.

Кошелев А.И. (1993): Сплюшка. - Птицы России и сопредельных регионов. М.: Наука. 325-340.

Кошелев А.И., Корзюков А.И., Лобков В.А., Пересадько Л.В. (1991): Анализ численности редких видов птиц в Одесской области. - Редкие птицы Причерноморья. Киев-Одесса: Лыбидь. 9-37.

Кошелев А.И., Пересадько Л.В. (1996): Новые данные о редких залетных птицах Северного Приазовья. - Мат-ли конференції 7–9 квітня 1995 р. Ніжин. 56-57.

Красная книга РСФСР. (1983): Животные. М.: Россельхозиздат. 1-454.

Красная книга СССР (1984): Животные. М.: Лесная пром-сть. 1: 1-392.

Кривенко В.Г. (1991): Водоплавающие птицы и их охрана. М.: Агропромиздат. 1-271.

Кривицкий И.А. (1994): По поводу изменений фауны птиц в среднем течении р. С. Донец. - Птицы басс. Сев. Донца. Харьков. 2: 5.

Крыжановский В.И., Жежерин В.П. (1979): Редкие звери и птицы Украины. Киев: Реклама. 1-64.

Лебідь Є.О. (1995): Кулики Наддніпровського Лісостепу (на прикладі лівобережної частини). - Автореф. ... канд. біол. наук. Київ. 1-24.

Лебідь Є.О., Книш М.П., Хоменко С.В. (1992): Фауна та екологія куликів Сумської області. - Пробл. охорони і рац. використання природних ресурсів Сумщини. Суми. 76-94.

Лебедь Е.А., Мерзликин И.Р., Хоменко С.В. (1996): О некоторых редких птицах лесостепной части Сумской области. - Мат-ли конференції 7–9 квітня 1995 р. Ніжин. 17-20.

Лесничий В.В. (1980): О гнездовании большого улита на Украине. - Новое в изуч. биологии и распростр. куликов. М.: Наука. 155-156.

Лесничий В.В. (1981): Современное состояние и динамика орнитофауны болот Украинского Полесья. - Дисс. ... канд. биол. наук. киев. 1-235.

Лопарев С.А., Батова Н.И. (1997): Об охране птиц на некоторых хозяйственно используемых землях Центральной Украины. - Запов. справа в Україні. 3 (2): 46-51.

Луговой А.Е. (1988): Птицы. - Фауна Карпатского заповедника. Флора и фауна заповедников СССР. М. 19-35.

Луговой А.Е., Мателешко Ю.И. (1996): Новые изменения в фауне и населении птиц урочища Черный Мочар (Закарпатская область). - Праці Укр. орнітол. т-ва. 1: 30-35.

Лысенко В.И. (1991): Фауна Украины. Птицы. 5 (3): 1-208.

Марисова И.В., Самофалов М.Ф. (1983): К фауне куликов Черниговщины. - Орнитология. М.: МГУ. 18: 168-169.

Марисова І.В., Талпош В.С. (1984): Птахи України. Київ: Вища школа. 1-184.

Матеріали орнітофауністичних спостережень, затверджених Ук­ра­їнською регіональною орнітофауністичною комісією (ОФК)­ в 1987–1988 рр. (1993):  Волове очко - Troglodytes. 3: 6-13.

Митяй И.С. (1984): Дятлы лесостепи бассейна Днепра. - Вестн. зоол. 1: 38-41.

Митяй И.С. (1985): Дятловые Приднепровской Лесостепи. - Автореф. ... канд. биол. наук. Киев. 1-26.

Морозов В.В. (1995): Современное состояние, распространение и тренд популяции пискульки в России. - Бюл. Раб. группы по гусям Вост. Европы и Сев. Азии. 1: 131-144.

Нанкинов Д.Н. (1994): Встречи гуся-пискульки на Балканах. - Вестн. зоол. 2: 47-52.

Немцев В. (1971): Возродим гоголиные гоны. - Охота и охот. х-во. 4: 14-16.

Никифоров М.Е., Козулин А.В., Гричик В.В., Тишечкин А.К. (1997): Птицы Беларуси на рубеже XXI века. Минск: Изд. Н.А. Королев. 1-188.

Никифоров М.Е., Козулин А.В., Яминский Б.В., Зуенок С.В. (1991): Новые данные о гнездовании галстучника, кулика-сороки и мородунки в Белоруссии. - Орнитология. М.: МГУ. 25: 168-169.

Новак В.О., Савчук А.В. (1990): Про рідкісних гніздових птахів Рівненської області. - Орнітофауна західних областей України та проблеми її охорони. Луцьк. 140-142.

Новак В.О., Савчук А.В. (1991): Ракшеобразные Ровенской области. - Мат-лы 10-й Всесоюзн. орнитол. конфер. Минск: Навука і тэхніка. 2 (2): 124-125.

Новости о Красной книге России (1998): Мир птиц. 1: 7.

Орлов П.П. (1948): Орнітофауна Черкаського району. - Наук. зап. Черкас. держ. пед. ін-ту. 2 (2): 1-118.

Орнітологічні спостереження на території західних областей Ук­раїни за 1992 р. (1993): Волове очко - Troglodytes. 3: 31-49.

Панченко С.Г., Сулик В.Г. (1983): Современное состояние фауны куликов Ворошиловградской области. - Орнитология. М.: МГУ. 18: 176-177.

Пашковский С.П. (1965): Большая бормотушка в Белгород-Днестровском (Измаильская область). - Орнитология. М.: МГУ. 7: 287-289.

Пегета В.П. (1991): Многолетние изменения в орнитофауне окрестностей Киева. - Мат-лы 10-й Всесоюзн. орнитол. конфер. Минск: Навука і тэхніка. 2 (2): 140-141.

Пирогов Н.Г. (1991): Совы Черноморского заповедника: совре­мен­ное состояние и перспективы охраны. - Там же: 148-149.

Полуда А.М. (1991): Гнездование большого крохаля (Mergus merganser) в Карпатах. - Вестн. зоол. 2: 85.

Полуда А.М., Цуканова С.В., Баев В.А., Жмуд М.Е. (1995): Бледная пересмешка в заповеднике “Дунайские плавни”. - Вестн. зоол. 5-6: 85-86.

Попенко В.М. (1979): Жаворонки в степных ландшафтах Лево­бережной Украины. - Автореф. ... канд. биол. наук. Киев. 1-22.

Птушенко Е.С. (1954): Славковые. - Птицы Советского Союза. М.: Сов. наука. 6: 146-330.

Рева П.П. (1972): Охотничье-промысловые птицы и пути их рационального использования. - Автореф. дисс. ... канд. биол. наук. Харьков. 1-23.

Роман Е.Г. (1996): Гоголь обыкновенный в Нижнем Приднепровье. - Экосистемы дикой природы. Одесса. 5: 30-31.

Русев И.Т., Гержик И.П., Васильков И.А., Павлов А.В., Потапов О.В., Корзюков А.И.(1996а): Результаты учетов зимующих гусеобразных в Северо-Западном Причерноморье (11–26 января 1995 г.). - Казарка. 2: 285-291.

Русев И.Т., Жмуд М.Е., Корзюков А.И., Гержик И.П., Павлов А.В., Потапов О.В. (1996б): Зимовки птиц в Северо-Западном Причерноморье (20 декабря 1995 — 10 февраля 1996 гг.). - Экосистемы дикой природы. Одесса. 3: 1-42.

Русев И.Т., Жмуд М.Е., Корзюков А.И., Гержик И.П., Сацык С.Ф., Потапов О.В. (1997): Результаты рождественского учета зимующих птиц в Северо-Западном Причерноморье в 1997 году. - Экосистемы дикой природы. Одесса. 6: 19-50.

Самофалов М.Ф., Марисова И.В. (1981): Новые данные о рас­пространении некоторых птиц Черниговщины. - Эколого-морфол. особенности животных и среда их обитания. Киев: Наукова думка. 65.

Сиренко В.А., Мартынов В.В. (1998): Фауна наземных позвоночных Украинского степного природного заповедника. (Пресмыкающиеся, птицы, млекопитающие. Аннотированный список видов). - Тр. филиала Украинского степного природного заповедника “Каменные могилы”. 1: 63-82.

Смогоржевский Л.А. (1952): Орнитофауна Каневского биогео­графического заповедника и его окрестностей. - Тр. Канів­ського біогеогр. зап-ка. 9: 101-187.

Сова М.В. (1994): О распределении и численности сов в Харь­ков­ской области. - Птицы басс. Сев. Донца. Харьков. 2: 25-26.

Сомов Н.Н. (1897): Орнитологическая фауна Харьковской губернии. Харьков: Тип. А. Дарре. 1-680.

Список редких гнездящихся птиц Европейского центра России. - Редк. виды птиц Нечерноз. центра России. М. 318-320.

Сребродольская Н.Н. (1964): Материалы к изучению распрост­ра­нения и экологии кулика-фифи в районах западного Полесья УССР. - Пробл. орнитологии. Львов: ЛГУ. 214-222.

Станчинский В.В. (1929): Географическая изменчивость и распространение дубровника Emberiza aureola Pall. - Ежегодн. Зоол. музея АН СССР. 1928. 29: 243-265.

Страутман Ф.И. (1963): Птицы западных областей УССР. Львов: ЛГУ. 1: 1-200. 2: 1-182.

Сыроечковский Е.Е. (1996): Современное состояние популяций пискульки (Anser erythropus) на Таймыре и некоторые особенности системы миграции вида в Западной Палеарктике. - Казарка. 2: 71-112.

Талпош В.С. (1994): Гусеподібні Тернопільської області. - Мат-ли 1-ї конфер. мол. орнітологів України. Чернівці. 23-25.

Фридман В.С. (1998): О причинах исчезновения зеленого дятла­ в Московской области и предложения по его охране. - Ред­-кие виды птиц Нечерноземного центра России. М. 261-265.­

Химин М.В. (1991): Перше спостереження вівсянки-дібровника (Emberiza aureola) на заході України. - Каталог орнітофауни західних областей України. Луцьк. 2: 137-138.

Химин М. (1993): Орнітофауна Волинської області. - Волове очко - Troglodytes. 3: 59-61.

Химин М. (1995): Експедиція “Прип’ять-95/А”. - Тріщ. Інформ. мат-ли ЗВ УОТ. Дрогобич. 7: 34-36.

Хлебешко В.Н., Цицюра В.К. (1993): Фенология гнездования птиц северо-востока Житомирского Полесья. Житомир. 1-37.

Червена книга на НР България (1985): Животни. София. 2: 1-184.

Червона книга Української РСР (1980): Київ: Наукова думка. 1-504.

Червона книга України (1994): Тваринний світ. Київ: Укр. енциклопедія. 1-464.

Черников В.Ф. (1994): Отряд Podicipediformes в Харьков­ской области. - Птицы басс. Сев. Донца. Харьков. 2: 38-39.

Чырвоная книга рэспублікі Беларусь (1993): Минск. 1-559.

Шарлемань М.В. (1938): Птахи УРСР. Київ: АН УРСР. 1-266.

Шидловский И.В. (1996): Новые гнездящиеся птицы орнитологического стационара “Чолгини”, Западная Украина. - Рус. орн. ж. Экспресс-вып. 5: 5.

Шидловський І. (1997): Експедиція “Прип’ять-96”. - Орішок. Інформ. мат-ли ЗВ УОТ. Дрогобич. 8: 33-34.

Шидловський І.В., Чорненька О.Б., Сребродольська Є.Б., Когут І.В., Пріяткіна Н.В., Гура П.І., Бучко В.В., Лисачук Т.І. (1998): Сучасний стан орнітофауни Чолгинського заказника та прилеглих територій. - Запов. справа в Україні. 4 (1): 65-70.

Bauer H.-G., Berthold P. (1997): Die Brutvögel Mitteleuropas. Bestand und Gefährdung. Wiesbaden: AULA-Verlag. 1-715.

Frank F. (1950): Die Vögel von Opuk (Schwarzmeer-Gebiet). - Bonner zool. Beiträge. 1 (2-4): 144-214.

Glutz von Blotzheim U., Bauer K. (1980): Handbuch der Vögel Mit­teleuropas. Frankfurt am Main: Akademische Verlagsgesell­schaft. 9.

Godyń Z. (1939): Badania awifauny polnocnej krawedzi Podola. - Kosmos. 64 (1): 1-59.

Hagemeijer W.J.M., Blair M.J. (eds.) (1997): The EBCC Atlas of European Breeding Birds. Their Distribution and Abundance. London: T. & A.D. Poyser. 1-903.

Madsen J. (1991): Status and trends of geese in the Western Palearctic in 1980s. - Ardea. 79 (2): 113-122.

Madsen J. (1996): Lesser White-fronted Goose. - Globally threa­tened birds in Europe. Action plan. 67-78.

Magyar G., Hadarics T., Waliczky Z., Schmidt A., Nagy T., Ban­kovics A. (1998): Nomenclator avium Hungariae. An annotated list of the birds of Hungary. Budapest-Szeged. 1-202.

Miczynski K. (1962): Ptaki Dublan (Ukrainska SSR). - Acta Ornithol. Muz. Zool. Polon. 6 (10): 117-180.

Polska czerwona księga zwierząt (1992): Warszawa: Państwowe Wyd. Rolnicze i Leśne. 1-352.

Robel D. (1982): Schutzmaßnahmen für die Blauracke. - Falke. 29 (12): 406-410.

Schepe A. (1931): Zum Vordringen der Weidenammer (Emberiza aureola Pall.) in der Ukraine. - Ornithol. Monatsber. 39 (3): 88-89.

Skilsky I. (1998): Present status of the Roller’s Coracias garrulus population in the Ukrainian Carpathian region. - Bird Numbers 1998. Cottbus. 144.

Tomiałojć L. (1990): Ptaki Polski. Rozmieszczenie i liczebność. Warszawa: Państwowe Wyd. Naukowe. 1-462.

Tucker G.M., Heath M.F. (1994): Birds in Europe: Their con­ser­vation status. Birdlife Conservation Series. Cambridge. 3: 1-600.

 

Україна (Ukraine),

258300, Черкаська обл.,

м. Канів,

Канівський заповідник.

В.М. Грищенко.